Спадщина/Заповіти

Укладання спадкових відносин – це процес, який необхідно враховувати у будь-який час, навіть під час воєнного стану. Введення воєнного стану в Україні вплинуло на багато сфер життя, в тому числі і на процедуру спадкування.

Спадкування – це перехід прав і обов’язків від померлого до спадкоємців згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України. День смерті особи або її оголошення померлою вважається днем відкриття спадщини.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання померлого. Зараз, в умовах воєнного стану, спадкову справу може завести будь-який нотаріус України, незалежно від місця відкриття спадщини.

Зверніть увагу, що свідоцтво про право на спадщину видається лише за місцем відкриття спадщини.

Строки для прийняття спадщини складають 6 місяців з моменту смерті, але у воєнний час цей строк може зупинятися до 4 місяців. Свідоцтво про право на спадщину виділяється після закінчення строку для прийняття спадщини.

Спадкова справа реєструється та підлягає обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі та інших відповідних книгах. Номер спадкової справи складається з порядкового номера та року її реєстрації.

Пам’ятайте, що спадкова справа може бути заведена без доступу до Спадкового реєстру, але реєстрація у цьому реєстрі є обов’язковою.

Не зволікайте із зверненням до нотаріуса та дотримуйтеся встановлених строків прийняття спадщини навіть у найскладніший для держави період.

Заява про прийняття спадщини є ключовим документом для відкриття спадкової справи, і ваше своєчасне подання її визначає ваші права на спадок. Отже, надання необхідних фактів у цьому документі – важливий крок у здійсненні спадкових відносин.

Щоб заява була прийнята нотаріусом, вона має містити такі дані:

- Дату смерті спадкодавця;

- Ступінь споріднення;

- Перелік наслідуваного майна;

- Відомості про інших спадкоємців (якщо такі є);

- Надані документи та іншу інформацію, яку може запросити нотаріус.

Не зволікайте з поданням заяви: згідно з законодавством, заява повинна бути подана протягом 6 місяців з моменту смерті спадкодавця. Пізніше подання заяви може позбавити вас переваги перед іншими спадкоємцями.

Для створення заяви вам знадобляться деякі документи:

- Заява;

- Паспорт та ІПН;

- Свідоцтво про смерть спадкодавця;

- Довідка з останнього місця прописки спадкодавця;

- Підтвердження родинного зв'язку з померлим.

Решта документів можна буде надати пізніше. Заяву слід подати особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.

Пам’ятайте, що важливо бути першим, хто заявить свої права на спадщину. Наші фахівці готові допомогти вам у цьому процесі та надати консультації з усіх питань спадкування.

Закон дозволяє спадкоємцям відмовитися від прийняття спадщини, але це вирішення має бути здійснене у встановлений строк – шість місяців з моменту відкриття спадщини, тобто з дня смерті особи. Для цього потрібно подати заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріуса або уповноваженій посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування.

Важливо відрізняти відмову від прийняття спадщини від неподання заяви про прийняття. Перше – активна дія, друге – просто невикористання права на спадкування. Спадкоємець може відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

Відмова від спадкування має серйозні юридичні наслідки, тому для оформлення заяви краще звернутися до нотаріуса. Він допоможе не лише правильно скласти заяву, а й розрахувати можливі витрати та визначитися з усіма правовими питаннями.

Зазначте, що відмова від спадкування може мати наслідки для інших спадкоємців, які можуть успадкувати майно, що було призначене для того, хто відмовився від спадщини. Дотримання правових процедур в цьому важливе, тому звертайтеся до професіоналів для отримання необхідної підтримки та консультацій.

Свідоцтво про право на спадщину – це процесуальний нотаріальний акт, який офіційно засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. У складних ситуаціях, включаючи воєнний час, цей процес набуває певних особливостей.

Під час видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання осіб до спадкування. Важливою є черговість спадкоємців, яка визначається у відповідності до закону. Якщо особи з попередньої черги не можуть або відмовляються від спадкування, право на спадщину отримують наступні в черзі.

Підтвердженням родинних зв'язків спадкоємців можуть бути свідоцтва актового запису, рішення суду та інші документи, які підтверджують їхні відносини зі спадкодавцем. Для осіб, які перебували на утриманні спадкодавця, важливою є наявність рішення суду про цей факт.

Видача свідоцтва про право на спадщину – це важливий юридичний акт, який дозволяє забезпечити законність та правомірність спадкування в усіх ситуаціях, включаючи непередбачувані обставини. Для отримання детальної інформації та консультацій звертайтеся до кваліфікованих фахівців.

Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом – це важлива процедура, яка здійснюється державним нотаріусом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Нотаріус здійснює правову оцінку заповіту, перевіряє його реєстрацію та чинність на момент смерті заповідача. У випадку, якщо заповіт не відповідає вимогам законодавства, або його визнано судом недійсним, спадкоємець має право на спадщину за законом.

Нотаріус також з’ясовує наявність спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України. Це право не залежить від згоди інших спадкоємців чи волі заповідача, та може бути реалізоване незалежно від спільного проживання зі спадкодавцем. Нотаріус пояснює спадкоємцю його права на одержання належної частки спадщини.

Спадкоємець може відмовитися від права на обов’язкову частку у спадщині, подавши заяву до нотаріуса, якою він підтверджує свою ознайомленість зі змістом заповіту та відмовляється від спадщини відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України.

Договір про поділ спадкового майна – це юридичний інструмент, що дозволяє спадкоємцям узгоджувати розподіл спадщини між собою в порядку, що не передбачений цивільним законодавством. Згідно з Цивільним кодексом України, якщо кілька спадкоємців приймають спадщину, вона підлягає поділу.

Договір поділу спадкового майна є шляхом уникнення правового режиму спільної власності та запобігання подальшим проблемам. Він може бути укладений письмово та нотаріально посвідчено для забезпечення його чинності.

Цей договір є способом, яким спадкоємці можуть узгодити, яким чином розподілити спадок між собою у натуральній формі чи одержати відшкодування в грошовій формі. Він може бути застосований, якщо спадкоємці можуть досягти згоди щодо розподілу спадкового майна.

Укладення договору про поділ спадкового майна дозволяє спадкоємцям самостійно визначати поділ спадку, враховуючи їхні побажання та умови спадщини.

Спадкування корпоративних прав є складною та важливою частиною цивільно-правових відносин. Це включає право на участь у керівництві організацією, отримання дивідендів та активів при ліквідації. Однак, законодавство неоднозначно регулює об'єкт спадкування, що породжує колізії.

Спадкоємець може успадкувати частку у статутному капіталі організації та/або право на участь в управлінні. Законодавство України допускає різні підходи до цього питання. Деякі норми відкидають спадкування права на участь як особистого немайнового права, тоді як інші залишають його під сумнівом.

Зміни в законодавстві, зокрема прийняття Закону про товариства з обмеженою відповідальністю, внесли нові правила спадкування. Тепер у випадку смерті або припинення учасника, його частка переходить до спадкоємця без згоди інших учасників.

Спадкування корпоративних прав вимагає уважного тлумачення та правового консультування для забезпечення правомірності та захисту інтересів усіх сторін.

Після смерті одного з подружжя, нотаріус може видати свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні на підставі письмової заяви другого подружжя. Це свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. Якщо спадкоємці померлого прийняли спадщину, їх також повідомлять про видання свідоцтва. У свідоцтві може бути вказана і частка померлого, якщо цього вимагають спадкоємці.

Для отримання такого свідоцтва, необхідно надати документи, що підтверджують право власності на спільне майно або наявність реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Нотаріус також вимагатиме свідоцтво про смерть померлого.

У випадку спільного майна, що підлягає реєстрації, нотаріус перевіряє відповідні документи та додає відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отримання права власності на новозбудовані об'єкти нерухомості є важливим кроком у реалізації мрії про власне житло. Згідно з Цивільним кодексом України, право власності на такі об'єкти виникає з моменту завершення будівництва або прийняття їх до експлуатації, якщо це передбачено договором чи законом. Однак для офіційного підтвердження цього права необхідно пройти процедуру державної реєстрації відповідно до законодавства.

Для отримання права власності на новозбудовану нерухомість господарю необхідно звернутися до нотаріуса з необхідним пакетом документів, включаючи паспорт або ідентифікаційний код, документи про оплату адміністративного збору, а також договір чи заяву про розподіл спільної нерухомості, якщо це застосовно.

Після подання заяви до Державного реєстру прав відповідно до законодавства процедура реєстрації зазвичай займає не більше 5 робочих днів. Після успішного завершення реєстрації заявник отримує витяг з Державного реєстру прав, що підтверджує його право власності на новозбудовану нерухомість.

Реєстрація спеціального майнового права на майбутні об’єкти нерухомості є важливим етапом для тих, хто планує продаж майбутніх житлових або нежитлових приміщень. Це право забезпечує гарантії щодо захисту права власності, включаючи усунення перешкод у його здійсненні та визнання його у разі спорів чи порушень.

Власники спеціального майнового права мають право звертатися до суду для захисту свого права, зокрема щодо завершення будівництва об’єкта та визнання їх права на нього після прийняття його в експлуатацію.

Це право виникає з моменту його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.